Криза, окрім негативних наслідків, на мою думку, принесла і позитивні аспекти. В першу чергу, це розвіяння ілюзій та показ справжнього стану справ. Головне - потрібно це побачити та зробити висновки, адже це наш шанс змінити як країну так і самих себе.

Ще на початку кризи всі ми побачили майже відсутність реакції журналістів та людей на цинічне підвищення владою Києва цін на проїзд в чотири рази на громадський транспорт. Та одинока акція молоді, яка була безславно розігнана міліцією та швидко забута, тільки закріпила мою думку про те, що навіть демонстрації та акції непокори в нас проходять тільки тоді коли це вигідно політичній еліті, чи точніше якійсь з її частин. Так само і освітлення подій в інформаційному полі в нас вибірково пов’язане з реальністю.

Поки наші політики завзято змагалися за владу, щоб звісно нам принести світле майбутнє, у світі розгорнулася економічна криза. Їхня бездіяльність та продовження своїх ігор дуже гарно показала відірваність політичної еліти від реальності, вони живуть в своєму світі та запевняють в його існування нас щодня в новинах та безкоштовних газетах в метро. Цинічність їхніх дій на свою користь та бездіяльності на нашу, здається немає меж. Звісно після того як вони та їхній бізнес оптимізують свої витрати за наш рахунок їм прийдеться щось робити в цій країні і потім нас запевнять у ефективності боротьби з кризою та відмінних результатах їх діяльності. Потім задоволений народ піде знову на вибори щоб скористатися своїм ілюзорним правом голосу, тому що при такому стані справ немає різниці хто прийде до влади, з якою ідеологією та гаслами, тому що в нас сп’яніла еліта від своєї безкарності та вседозволеності, яка знає що ми все стерпимо, а якщо навіть терпіння лопне, то його завжди можна використати у своїх цілях.

Постає логічне питання – що робити? Звісно, єдиної практичної відповіді не існує, але якщо сказати в загальному, то нам не потрібен лідер чи гарна партія, яку потрібно поставити до влади. На мою думку, головне контролювати владу, мати змогу дієво відстоювати свої права перед нею та перед своїм роботодавцем, тобто в кінцевому результаті побудова громадянського суспільства, при якому владі нічого не залишиться як слугувати йому.